Бог не любить дурнів

 Бог не любить дурнів. Так би я назвав книгу, присвячену книзі Екклезіаста. Але тут я не буду пояснювати чому, натомість викладу деякі загальні думки про цю книгу.

Вся література мудрості походить із Псалтиря, але в книзі Екклезіаста маємо своєрідний його підсумок, та й певний підсумок мудрості в цілому. Мабуть вершини ця мудрість Псалтиря досягає в книзі Йова, а є ще книга Пісня Пісень... До речі Пітер Крафт розглядав ці три книги як певну послідовність в пошуку сенсу життя: суєта, біль, любов...

 В будь-якому разі мудрість книги Екклезіаста є особливою. Джеймс Джордан жартує з приводу різниці між цією книгою Біблії і книгою Приповістей Соломона, називаючи першу - європейською, а другу - американською, через так би мовити певний "позитивний" настрій Приповістей Соломона і "негативний настрій книги Еклезіаста. Американці, мовляв, дуже практичні, і їм подобається навчання мудрості у стилі Приповістей, а європейці налаштовані більш по-філософськи і тому вони люблять Екклезіаста. Не знаю. Може і так. Мені більше подобається Екклезіаста, і я навіть мабуть скажу, що це моя улюблена книга Біблії, але не тому що  це книга європейська, а тому що постійно до неї повертаюсь і черпаю в ній певну підтримку. Може я про це і кажу все ж таки як "європеєєць", який не може без того, щоб не покопатися в собі.

Особливість книги Екклезіаста, як мені здається, полагає в тому, що вона вказує на обмеження мудрості. І в певні моменти життя ми це відчуваємо і переживаємо. Все, ніби робиш правильно, але життя все одно розчаровує. Люди і Бог не відповідають твоїм очікуванням, які ти сприймаєш як норму і якими навіть гордишся. 

На відміну від книги Йова, яка вже майже попрощалася з етапом мудрості і вийшла на рівень наступного, пророчого етапу, книга Екклізіаста ще десь на початку цього переходу. Ідеально підходить для так званої кризи середнього віку).

Тим хто ознайомлений із вченням школи Джордана з приводу етапів зростання відомо, що після так званого царського етапу зростання, який асоціюється з мудрістю, настає пророчий: він асоціюється зі зрілою вірою. Книга Еккліаста насправді - це книга про віру, яка приходить на допомогу мудрості. Книга розглядає мудрість і підстави для віри, але в багатьої ілюзіях, з вірою і мудрістю пов'язаних, розчаровується. Але це не відчай, як може здатися тим, хто пам'ятає з цієї книги тільки слова: все марнота і гонитва за вітром. Книга не закінчується цими словами.

Джордан каже, що песимізм книги Екклезіаста часто сприймають невірно, так що навіть вважають, що вона була написана тоді, коли Соломон відсутпив чи втратив віру. Вона, мовляв, про марностність життя і від неї віє безнадією. Я погоджуюсь з Джорданом, і скажу, що це книга не просто про віру, а про зрілу віру. Про віру, яка виходить на перший план тоді, коли мудрість "втомилася". Можливо ця книга пасує також певному віку, на якому так званий пророчий період життя - не за горами. Не знаю.... Але переконаний, що це справді книга про віру і надію. 

Книга Екклезіаста, не зважаючи на те, що вона буквально ілюструє і вбиває тобі в голову переконання в тому, що все минає - про сенс життя і найсуттєвіше у житті. Вона відкриває очі на різноманітність реальності, нагадуючи нам, що ми - творіння, що ми - грішники. Книга Екклезіаста на те і є книгою мудрості, щоб приховати правду від дурнів, які судять про неї поверхнево і без віри. 

Для розуміння пояснень Джордана раджу ознайомитися з його виступом на конференції Біблійні горизонти 2005 року. Лекція називається: "Їж, пий, веселись". Це було сказано  20 років тому, але досі варте того, щоб з ним ознайомитися і переглянути своє сприйняття книги Екклезіаста, щоб перечитати її ще раз. Я це роблю регулярно.

А яка ваша улюблена книга Біблії ? І чому ?